Едвард Естлін КАММІНҐС (в перекладі І. Андрусяка)

IMPRESSIONS

1.

Леді Мовчання
з чарівливої клітки
тіла
троянда
              крізь розважливу
ніч
птахо
ю

(тендітно на
дивовижне темнаве обличчя
твій
запашний
                голос сіється
крила
раптово в уні
сон
сонцю

жагучим болем краси світанку)

2.

небо срібним
дисонансом підправляє
барви
Квітня

            в
хаосі скарбів банальних

наче міль воно повільно

вимахує крильцями хлипає
по траві б’ється об дерева і
будинки і врешті
знаходить ріку

3.

корчі
  тортур

     скреготання і
     дряпання роздертої

норми
          тріск і
        провисання
     рівнин     гамір
     сутичок
     колапс     І

супокійне,
огорнуте
в страхітливу красу

заходу сонця
 
юне місто

соромливо знімає із себе одежу
вимірів
стає садом агонії

4.

горби
немов поети вдягають
ся в пурпур
ну

велич гамору

дня

замученого
серед золота,

занепалого
випаровування
червоної душі в сутемінь

так
темноокий майстер
відчиняє
солодкі ворота

 
  мого серця і

виймає
тро
янду,

прекрас
ну
вбивцю

5.

жалить
золотий рій
зі шпиля
срібного

 
  славоспівом

величезні дзвони троянд
товстогубі і непристойні

і високий

вітер
бреде
мо
рем

яке

заснул

6.

не
    бо
        мог
ло   сві   ти   ти
ся
    смачний
проворний

рожевий лякливий

лимон
зелений хол одни
йшо
ко

    лад. під
    рух   ли
ви
ми
    губ     а     ми

  фі

 а

 л

 оКо

7.

я споглядав як
з прозорого плаття
ночі зірки
дрібнішають з-

лу
-щ-
уют-
ь
-с-
я осипаються

і лиш
темнаво
зла
зоря п


хит-
уєть
-ся заманюючи
світанок
а тоді

різко

в безвість. і коли над моєю
головою
ця зірка
Виб     ух

  ( ає

її спертий крик

так схожий на дзвінок будильника)

8.

поміж зелених

  гір

раптові спі
ви

вогню     потойбіч червоних річок
чистокрилі і
безконечні
хвилі

         спалах

буй
ства
вакханки.

роздерта пелюстка
гори,божевільне
обличчя.     мініатютна
грація
          танцю

9.

пора прокидатися знімати із себе зорі уже
світанок
у вулицях неба світло гуляє сіючи вірші

на землі свічі
погашені     місто
встає
з піснями на
вустах зі смертю в очах

це світанок
це світ
добиває залишки снів…

я бачу вулиці де сильний
чоловік добуває хліб
бачу брутальні пики задоволених
безнадійним жахом жорстокого щастя

це день,

у дзеркалі
я бачу тлінного
чоловіка
мріє
мріє
мріє у дзеркалі

це
присмерк     на землі

свічки запалено
потемніло.
люди позачинялися у своїх будинках
тлінні люди позачинялися у своїх ліжках
місто
засинає зі смертю на вустах з піною в очах
пора спати
вдягати зірки…

у вулицях неба ніч гуляє сіючи вірші

10.

переходитиму вбрід

цей струмок палаючих квітів

Нестиму сонце в устах
стрибатиму в свіже повітря

    Живий

                 із зачиненими очима

і присмерк вливатиметься

  в сонні вигини мого тіла

І плавно проникатимуть цнотливі
пальці русалок

 В досконалу таїну
 моєї плоті

І я підніматимуся

 Після тисячі літ

поцілунків
квіток
          Застигне мій зуб в сріблі місяця

***

© Іван Андрусяк. Всі права застережені.