Джордж Ґордон БАЙРОН (в перекладі Д. Загула)

МАЗЕПА

XIV

Вернулась пам'ять… Де ж це я?
Мені так холодно зробилось
І млосно — в голові крутилось,—
Та з кожним живчиком до мене
Назад верталося життя.
Враз гострий біль мене вколов —
То в серце стомлене, студене
Помалу поверталась кров;
В ушах безладно загуло,
Запульсувало серце мляво —
Вернувся зір, я бачив тьмаво,
Неначе крізь неясне скло.
Почув я плюскіт біля себе,
Вгорі ж мигтіло зірне небо…
Це був не сон: мій дикий кінь
Перепливав ріку глибоку,
Що розливалася широко
І мчала буйно в далечінь.
Ми пливемо серед потоку,
Де найдикіше рве бистрінь,
І скільки сил — гребе мій кінь,
Щоб досягти другого боку,
Що мовчки майорів здаля…
Тут від води й очуняв я,—
Її холодний свіжий дотик
Мене підсилив. Грудь коня
Могутньо рвала дикий потік,
Що заливав йому хребет…
І ми завзято йшли вперед,
Хоч посувалися помалу.
Нарешті — стали на землі…
Але в густій, дрімотній млі
Не міг я бачити причалу,
Бо поза нами — ніч і страх.
Не скажу, скільки я провів
Серед повільного страждання,
Не розумів, чи я ще жив,
Чи ще живе моє дихання.

* * *