Джордж Ґордон БАЙРОН (в перекладі Д. Загула)

МАЗЕПА

XX

Вона вернулася з батьками —
Що ще сказать? — Я б не хотів
Надокучати вам згадками,
Як гостював я в козаків.
Вони знайшли мене в долині,
Внесли мов трупа в ближчий дім
І врятували… А потім
Я став гетьманом в їх країні.
Безумний, що в гніві палкому
Помстивсь так люто на мені
І в'язня голого із дому
В пустиню вигнав на коні,
Він путь проклав мені до трону.
Хіба ж ту долю нам збагнуть?
Забудь печаль, одчай забудь!
Ще завтра вгледить Бористен,
Як на його турецькім боці
Спокійно коні попасем…
Як радо річку стрінуть очі,
Якщо до завтра доживем.
Добраніч, друзі!» І гетьман
Під дубом, що розвісив стелю,
Простерся на тверду постелю,
Та вже привичну,— спав він там,
Де тільки ніч його заскочить,—
І сон стулив йому вже очі.
Та ви дивуєтесь, чому
Король не дякував йому
За повість? Він причину знав:
Король уже з годину спав.

1818.