Іван БАГРЯНИЙ

АНТОН-БІДА — ГЕРОЙ ТРУДА
ПОВІСТЬ ПРО ДІ-ПІ

ВІДПОВІДЬ ЛЮДОЛОВАМ

Вступ

В Берліні сталася біда —
Стряслась беліберда…

Шпигун, фашист і емведист,
І сталінський поет,
З’єднавши свій докупи хист,
Створили “Комітет”, —

Щоби на “родіну” ішов
Мерщій Антон Біда,
Бо плаче там за ним Хрущов…
Така беліберда!

І розіслали “Бюлетень”;
Я прочитав — біда!
Не бюлетень — “тєнь на плєтєнь”,
Така беліберда!

І найчудніше номер вдавсь
У тій шпаргалці, брат,
Як там за мене роздививсь
Якийсь лауреат, —

Як в “рай” совєтський черги жде
Діпіст Антон Біда,
Як мріє він про еМВеДе…
Така беліберда!

Я рачки ліз, — сміявсь до сліз,
Читавши цей трактат,
Як заробляв черговий приз
Нещасний лауреат.

Але нехай. Таких не хай —
Що зробиш як біда.
Такий повзе, куди не пхай:
“Бурда? Беліберда? —
Яка різниця! Тільки б приз,
А решта — тринь-трава!..”
Я рачки ліз — сміявсь до сліз,
Читавши ті дива.

Але нехай. Таких не хай.
Мовчу і не дишу.
Про себе сам я на цей “хай”
Всю правду напишу.

Лиш не тепер. Я бій зведу
В наступному числі.
А зараз — про белі берду
Оцю ось взагалі.

***

В східний Берлін прийшов наказ,
Прийшов такий пакет:
Щоб в “рай” вернуть Антона враз,
Створити Комітет!

І загуділи провода
З Берліну до Кремля —
Співає з радости вода,
Співає вся земля, —

Все про любов, все про любов
До бідного Біди, —
Тебе кохає сам Хрущов!
Скоріш, Антоне, йди!

Скоріш, скоріш, Антоне! Скрізь
Тепер ти як девіз!
Без тебе нам й соціалізм
Не є соціалізм!

Гей, загуділи провода,
Гуде земля й вода —
Хвилює всіх Антон Біда…
Така беліберда!

Й сидить Біда от при столі
Та й слухає етер,
Та й думає, що, взагалі,
Кому ж біда тепер?

Що ж, поговоримо про це
В наступному числі,
А зараз — глянемо в лице
Цим “Браттям” взагалі,

Придивимося, хто ж вони,
Що кличуть нас “туди”,
Хто ці геройські брехуни,
Майстри беліберди?

***

Спочатку шеф: Авторитет!
Не скажеш, що Біда.
Створив “приватний” комітет…
А це — беліберда!

Пагони, орден, все як є,
Неначе й справді шеф,
Лиш не сказав, а хто ж дає
Червінці на цей блеф,

І хто ж їм дав за це чини,
Медалі й ордени,
Й за скільки срібних продали
У “рай” Біду вони.

Урра, урра! Такий скандал:
На чий же капітал?!
На чий наказ?.. ну, словом, шеф
Збрехнув, як генерал.

Назовні — зовсім не чекіст,
Великий гуманіст.
Лише з нутра — дрібний службист,
Маленький емведист.

В чаду любови до Біди
Зчинив він ґвалт такий…
Якої ж ще беліберди
Ти хочеш, друже мій!

За ним іде другий капрал,
Чи топак генерал,
Чи топак справжній потентат —
Герой-лауреат.

То він про мене писонув —
Гармошку в руки дав,
І по губах “сальцем” мазнув…
Його я вже згадав.

Зробив він, бач, геройський жест:
Свій сталінський пиріг
Уклав у цей “приватній” трест,
Уклав і все, що міг, —

Щоб поуз браму еМВеДе
Вернути в “рай” Біду…
Чи бачив, друже, ще ти де
Таку беліберду?!

А третій стовп при двох оцих —
Крутій — відомий хлист, —
Холуй контррозвідок усіх,
Шпигун і кар’єрист.

Ой, хоче щастя для Біди
Шпигун і ренегат!..
Такої ще беліберди
І світ не бачив, брат.

Але найкращий в тресті там,
В “приватнім” тім ларку,
Фашистський прихвостень і хам,
Що на своїм віку
Не з одного крови напивсь,
Не одного продав, —
Він Василаким об’явивсь
І в тресті Тузом став…

Такий букет: — шпигун, “поет”,
Фашист і емведист, —
В цілому — вийшов “Комітет”.
Держись, Антон діпіст!

Але Антон на те й БІДА,
Що “там” біди хлиснув
(Хоч був він там Герой Труда),
Бо холуєм не був, —

На те він і бувалий кмет,
На те він і Біда,
Щоб розуміть, що “К о м і т е т”
В а ш —
ц е б е л і б е р д а.

***

Оце було б на перший раз.
Пока!
Надалі прочу,
Що розповім тут сам для вас,
Хто Я й чого я хочу.

Ніж слухати куди веде
Фашист із емведистом,
Я розкажу без еМВеДе,
Як став Біда діпістом.

Коли й на “родіну” прийду,
Коли й вернусь до хати…
Цього не знають, лиш тремтять
Хами і лауреати.

Про все скажу.
Ну, а поки —
Товаришам — мій стиск руки!
А ворогам — “готов всігда!”

А н т о н Б і д а,
Г е р о й Т р у д а.