ЯКЩО НІ
Недоладний туман з водяними очима
В розковиряний світ делікатно паде.
Так втрачається смак з однієї причини:
Хтось у каву вершки без прохання кладе.
Потопаючи в цій розмолочній пастелі,
За собою несу мокру марлю снігів.
Я стомилася й хочу лишити на стелі
Невишкрябні сліди опредмечених снів.
Розіжметься рука, що затисла востаннє
Кожне серце, неначе маленький еспандер.
І для кого тоді усі наші кохання?
І даремне життя, як засвічений кадр.
…Буде сон. Буде тиха хода за вікном,
Бліді стегна в цератових лахах,
Сіра маківка в пальцях і чисто вапном
Перебілені лиця зі страху…
***
© Віра Балдинюк. Всі права застережені.