* * *
Серце яблука летить оголене.
Серце-зернятко, як завше, квапиться
Не відбутися деревом-гомоном,
Хоч весняно городина клаптиться.
І не марилось весільно квітами
Цілуватись на вітрі з бджолами,
Осипатися білими квінтами
Й рожевіти щокастими головами.
Яблуневим зернятком-кісточкою
У чоло я поцілю високості.
Мо’, тим самим, пов'яжу ниточкою
Я себе із її одинокістю.
***
© Віра Балдинюк. Всі права застережені.