* * *
Спльовую думку, мов з язика волосину.
Тихим воланчиком погляд
жовтавий летить.
Люди не можуть повірити, що буде зимно,
І вирізають на пам'ять
про літо що-мить.
А незабутня що-мить
зависає в блокнотах,
Липне на дзеркалі дизентерійних
кафе,
Чи відлітає стрілою в жіночих
колготах,
Певно, туди, де ніхто і ні з ким
не живе.
Люди, ошукані люди тупіють
у вікна,
Крутять в підлозі, ніби у скроні,
ногою.
Бачиш, навіть у вікон є
щось подібне,
Всі підвіконники пахнуть
бетоном
й зимою.
***
© Віра Балдинюк. Всі права застережені.