ЗОЛОТА ВЕЖА
Вежа золота, попри тебе
кружляють зайці,
За ними простоволоса
блука чорнокнижниця.
Під тобою хрумтять кленові
листки-прапорці,
Що гойдались годину тому
на повітряних милицях.
Схорони під пахвою мій дух
пуп’янкової младости,
(Я не вмію іще вальсувати
із нею доладу).
Пропахти часником,
пропали в ньому стигму
інакшости,
Най занюхає нечисть
із міллю побитого Граду.
Я прийду по свій дух,
як галуззю позводить суглоби,
І деревам опустяться лікті
прикрити свій сором.
Золотая Вежа, ти запустиш
чугайстером глобус,
І я плигну з маківки твоєї
в невипите море — життя.
***
© Віра Балдинюк. Всі права застережені.