* * *
Я твоїх образ не розумію,
Вже, мабуть, не зійдуться стежинки,
І немов на гойдалках, на віях
В мене знов гойдаються сніжинки.
Ніч бездонна. Ніч така прекрасна.
Я сміюся. Я сміятись мушу.
Тільки старість, старість передчасну
Не вливай в мою дитячу душу.
Ти завмер — ні подиху, ні слова.
Дивишся, покинувши гарем,
Лиш на мене, на Хурем зимову,
На свою усміхнену Хурем.
В іншої вуста такі жагучі,
Лагідніші очі, тонший стан.
То чому, чому так неминуче
Переслідуєш мене, султан?
Від бучних, весняних вакханалій
Скоро аж гудітиме в гаю,
І тоді серед сумних конвалій
Вже не знайдеш ти Хурем свою.
Тож в долонях не ховай обличчя
І на грудях в іншої засни,
Бо клянусь тобі цією ніччю,
Що твоя я тільки до весни.
***
© Ольга Башкирова. Всі права застережені.