* * *
Осінь. Місто. Ранок. Я і ти.
Понеділок. Вулиці. Туман.
А над нами напнуті дроти
Туго-туго, ніби нотний стан.
Знову день. А ти чого хотів?
Знову на небесному екрані
Сонце поміж напнутих дротів —
Ніби нота “до” на нотнім стані.
Так щодня, щомиті, з року в рік
В небі, що напружилось дротами,
До землі звернувши вічний лик,
Грає сонце злотосяйні гами.
Ми ж забули, у чиїй подобі
І чи є у нас іще серця.
Вибачай, Месіє, наше хобі —
Заперечувати все і вся.
Що б сказав старенький Геродот?
Знищено канони і догмати,
Тільки ноти — сім одвічних нот
Нам повік не вбити й не зламати.
Вмерли Клеопатра й Беатріче.
Солодко ламати опертя,
Та сміється сонце нам у вічі,
Бо воно, як не крути, а вічне,
Бо воно, як не мудруй, — життя.
Завтра в цьому світі нас не стане,
І прийдешні заперечать нас,
Та над містом знову сонце встане,
Над землею знову сонце встане —
Встане сонце у трильйонний раз.
Навіть розхитавши всі основи,
Відмовляючись від віри й дому,
Подивись: над нами сходить сонце,
Подивись: над нами сонце знову —
Вічна, злотосяйна аксіома.
***
© Ольга Башкирова. Всі права застережені.