ВІДЛИГА ІНТЕЛЕКТУ
Не дивуюсь самотній осені,
І зимі, що вкриває кригою,
Вітряки знову пахнуть росами,
Рукавиці мої – відлигою.
Я синицю у жмені втримаю,
І коріння пущу між соснами,
“Білі” вірші і вірші з римою,
Йдуть в минуле ногами босими.
Шлях морськими зірками вкривається,
Я забуду тебе по осені,
Наша тиша словами вмиється,
Сни у жертву собі приносимо.
Я душею своєю снідала,
Спілкувалась твоїми знаками,
Почуття невідомі ідолам,
І тому ти не будеш плакати.
***
© Олександра Бердник. Всі права застережені.