ІІ. ШКОЛА
Жнивним жаром поле диха.
А в селі незвично тихо,
Бо збирать врожай
Вийшли всі з осель і жител.
Лиш над ставом чмихав питель
Та кричав бугай
В очереті.
Ось на ґанок
Вийшов вчитель:
„Добрий ранок!”
Привітав усіх.
„Добрий ранок!” — йому учні.
Стихли гамір, жарти влучні
Пустотливий сміх.
Наче батька стріли діти.
Раді… Як їм не радіти:
З ними вчитель-друг.
Школа рідна. В ній всі рівні.
Труд, наука — шани гідні.
Нема кривд, наруг.
Вчитель добрий, але строгий.
З ним не зіб’єшся з дороги:
Сильний, як Антей.
Пестить учнів він, як мати.
З його волі працювати —
Щастя для дітей.
Як та хмара несе зливу,
Живить, миє спраглу ниву
В дощовій воді, —
Вчитель сіє в словострої
Зерна мудрості людської
В душі молоді.
„Діти, будемо полоти.
Вистачає тут роботи.
М’яко йде сапа:
Грядку звечора полито.
Ми збирем з Івасем жито.
Принесіть серпа.”
Всі до праці стали радо.
Сяє сонечко над рядом
Схилених голів.
Горда радість серце тисне.
Вчитель голосно навмисне
Мову далі вів:
„Сіять треба вчасно й густо,
Не лишать і цятки пусто.
Буде рясно кіп.
Скільки ж часу йшло і сили,
Доки спільно ми зростили
Цей зернистий сніп?”
***
Джерело: рукопис, наданий донькою поета Бельською Л.С.