XI. ПОВЕРНЕННЯ РОЗНОСНОЇ (ЛЮТЬ УРЯДНИКОВА)
Вимітає мати сіни.
Долі спить Івась на сіні.
Півень на току
Курочок своїх скликає,
Кукуріка.
Желіпає
Качка на ставку.
„Хто поніс йому “розносну”? —
Йвась прокинувсь. Мені млосно…”
„В запічку вона.”
„Що?”
„Курчата наслідили”.
Спухли в скронях Йвася жили:
„Ваша в тім вина!
Не послали в стан Семена.
Всі “гріхи” тепер на мене.
В центр я не піду:
Книгу здать було б ще вчора.
Кара жде тепер сувора.”
„Відвернуть біду
Я не можу…
Ще з світанку
Косять жита власну ланку:
Укляка стебло…
Понесу обід: голодні…
Ти ж сходи, синок, сьогодні.
Гірше вже було.”
В міркування Йвась поринув.
„Дайте чисту ганчірину:
Торба вся в дірках.”
„Ось рушник… трохи вологий.
Може вкутаємо ноги,
Розносну — в руках?”
„Обійдусь… У мене шкіра
Загартована.
Та звіра —
Врядника — боюсь.”
„Не посміє бить дитину…”
„Не турбуйтесь, не загину,
Раз велить татусь.”
Книжку вкутав у ганчірку,
Відчинив скриплячу “хвіртку”
Із передчуттям
Неминучої тривоги:
Нили груди, руки, ноги.
„Що скажу я там?..”
Вийшов мовчки він із хати,
За ним — мати проводжати…
„Ти не бійсь, синок.”
Міць вселило слово неньки.
Шлях по “Третій”* був довгенький —
Геть аж на ріжок.
Йвась минув крислаті груші.
Біля греблі Прохоруші
Відпочити став.
Бачить плин цяток жовтеньких:
Качка вивела маленьких
Діточок на став.
Кличе, кахкає завзята.
В осоці снують малята
Між зелених дуг.
Сонце геть прогнало хмари.
В думці ж хлопчика — примари:
“Пристав”, “стан”, “Бордюг”.
Йвась побіг: “клопоти діла”.
Невідчутна стала тіла
Власного вага.
Кругла площа, мов тареля.
Вбік провулок…
Стій: оселя.
Брама Бордюга.
Стукнув злегка Йвась ногами.
Гримнув псюга ланцюгами,
Гавкнув на весь двір.
Хлопчик знітився, зігнувся.
Вийшла згорблена бабуся,
Глянула в отвір.
Пса затримала.
„Іди-но,
В сінях стань, моя дитино.
Врядник нині злий.
Тут, у сінях, темнувато.
Будеш з хати прямувати, —
Воду не розлий.”
Брудно лаявся ось тільки:
“Чом нема вістей з Куцівки?!”
То ж про батька… Знай:
Всі пани несамовиті.
Двері скрізь нехай відкриті, —
Їх не зачиняй.”
Йвась ошамненько
Ступив тихенько
Через поріг.
В диму кімната.
Бордюг пикатий
На стіл наліг.
Уздрівши “чина”,
Вклонивсь хлопчина:
„Розписка вам…”
„Чому твій тато,
Зінське щеня ти,
Не прийде сам?”
„Він косить жито.”
„Вас мало бито!” —
Штіблетів стук.
І вп’явсь у спину,
Обпік дитину
Страшний канчук.
„Ой!..” — звивсь Івасик.
Сопів напасник:
„Поб’ю до дір…”
Від щему-болю
Хлопчик стрілою
Біжить у двір.
В рів з дерезою
Впав головою,
Сповзав униз.
А псюга клятий
Шматав штанчата
І ноги гриз.
„Ой!..” — кричить Івась щосили.
Від криниці поспішили
Три жінки на крик.
Очі хлопця повні муки.
Підняли його на руки
Винесли на стик
Вулиць.
Їхав подорожній.
В його віз напівпорожній
Ліг блідий Івась.
У пошматаних штанчатах.
На дитячих ноженятах
Крівця запеклась.
Тюпа коник неохоче.
Ледве чутно Йвась шепоче:
“В “Третій”* я живу.
Син розсильного Вакули.
Ох… Коли б не проминули…
Прошу на траву
Положіть мене, дядюню.”
Той у руку швидко плюнув —
Завертівсь батіг.
Кінь ударив копитами.
Заторохкав віз дошками,
Набирав розбіг.
Пройшло часу небагато.
Біля Йвасевої хати
Зупинивсь візок.
Дядьо мовив: “Чи зумію
Підвести?..
Мені за шию
Учепись, синок.
Так… А де ж тебе покласти?
Ось під грушею на рясті.
Не дойме тут жар.
Ну, кріпись…” сказав малому.
„Буду квапитись додому,
У Червоний Яр.”
***
______________________
* Третя Рота - частина села Аджамка, яку була в минулому військовим поселенням.
Джерело: рукопис, наданий донькою поета Бельською Л.С.