XII. КАЛІЦТВО
Піл дощаний замість ліжка.
В ганчірки повита ніжка
Йвася.
Тихо плаче ненька:
„Ох, синочку мій маленький,
Муко ти моя.
Винна тільки я.
Кажу — врядникові здуру
Відпустила на тортури
Немічне дитя.
Скривджене життя наше,
Знівечений сину.
З повиточку й до загину.
Так і робляться каліки.
Де ж узять дитині ліки?..
Ще тепер… в жнива?
Ох, збереш якусь копійку, —
Трать на сіль, на гас, олійку.
Плач наш не вгава.
А сходжу я (це не важко)
До Радьчихи до Палажки.
Зна стара біду.
Хай пошепче хвильку-другу,
Зніме з хлопчика недугу.
Я їй відплачу.
Кличуть всі її знающу:
Чи зварить з шипшини гущу,
Звихнута нога;
Чи завійна, чи бежиха —
Від усього зна Радчиха,
Всім допомага.”
***
Джерело: рукопис, наданий донькою поета Бельською Л.С.