Наталка БІЛОЦЕРКІВЕЦЬ

НІЧНІ ЛІТАКИ

Нічні літаки пролітають незримо,
Сніги опадають на вулиці міста,
О першій згасають бліді ліхтарі,
Зникають останні трамваї…
Тепер
Лишаються тільки будинки поснулі,
Дерева геть темні,
Та серце гаряче —
Як грудочка тепла живої землі.

Ці дні, наще роки,
минають поволі,
Ці дні невиразних туманів, снігів,
Сніданків, обідів, подій монотонних…
Але прислухайся —
колись уночі
Повернуться в брамі трагічні ключі,
І видива спогадів,
нам незнайомих,
Постануть крізь гуркіт нічних літаків.

Освітиться в серці розбите вікно
Далекої школи — чи, може, собору,
Чи, може, майдани розхитаних вулиць,
Чи, може, галявини зимних лісів…
І хори ослаблих ламких голосів
Співатимуть з неба старі колискові
І перші слова неживих букварів.

…Нічні літаки пролітають далеко,
Лишаючи видива дивні,
сріблисті,

Неначе за ними в шинелях солдатських,
В концтабірних куртках,
лахмітті жіночім —
О ні! у ясному святковім вбранні! —
Колони дитячі,
дитя за дитям…
Призначення, зміст?
Просто — образ життя
Опівночі, в час літаків фіалкових…

***

© Наталка Білоцерківець. Всі права застережені.