ДВА КОЛЬОРИ
Дмитрові Павличку
Благословила мати в полі
На білий світ своє дитя.
Два кольори одної долі
Переплела на все життя.
Один священною любов’ю
Щодня ятріє на мечі,
А другий, чорною журбою
Перебинтовує вночі.
Лише надія сили двоїть
І сподівається, на те,
Що час цілющою загоїть,
І може, рана заросте.
А поки що — зове до бою,
Вогнем гартуючи слова.
І вже в бою не чує болю,
Хоча і кровію сплива.
Нехай спливає до знемоги,
Стіка живицею з грудей,
Поки з застійної облоги
Вона зорею не зійде.
Зазеленіє рута й м’ята,
І на оновленій землі
Не буде ката-супостата,
А будуть щастя ковалі.
Стялися чорний, і багряний,
Думки, шикуються, як рать.
Два кольори одної рани,
Оба — однакова болять.
Не пара тернам пишні квіти,
Вікам не пара пишна мить.
Живе поет — і буде жити —
Допоки іншим він болить.
***
© Олександр Богачук. Всі права застережені.