* * *
Стала – тверда й урочиста
Й холодно мовила: “Знаю.”
В пальцях нервово сіпнулось намисто
Й злякано по підлозі не в такт поскакало.
Очі звела повні туги,
погляд принизливий, мов у рабів:
“Доле, я більше не буду. Доле…”
“Не треба слів.
Ти це зробила.” – “Правда.
Я так хотіла.” – “Гріх.” –
“Ніби ти знала терпку принаду
тих божевільних…”
Не стрималась. Сміх.
“Ти обіцяла!” – У відповідь погляд
із-під презирливо піднятих брів.
“В нашому світі все складно, Доле,
інколи
я не тримаю
слів”.
***
© Настя Богуславська. Всі права застережені.