* * *
Єдине, за що хапаюся –
За кінчики пальців твоєї руки.
Веди мене – дорослий, холоднуватий, загадковий.
Він стоїть.
Це не просто так.
Ви не знаєте, він… він вагається,
Він такий відповідальний…
Жахливо мужній – його нічим не зрушиш.
Можна пригортатися, плакати –
Він тільки дивиться повз тебе
І злегка посміхається.
О, я знаю, що все це –
дурне жіноче базікання.
Інші ловили кожен мій усміх,
Зчиняли війни за неоднозначність фрази,
Кинутої знічев’я.
А цей стоїть – впевнений, високий, стрункий, чорнобровий,
Трохи недбало вдягнений…
Різким рухом розвертаю його до себе –
Так, це порив пристрасті.
Посмішка – злегка іронічна –
Не змінюється,
А з рукава –
Сиплеться тирса.
***
© Настя Богуславська. Всі права застережені.