Богдана БОЙКО

СОНЕТ-АПОКРИФ

Пласких метеликів, засушених рослин,
Цупкого сну не пропонуй природі.
Цілуй її в пелюстку при нагоді,
Вбираючи кохання млосний пил.

Хай сиплеться Адамові на ребра
(З якого боку вийшла мати-Єва?)
Весь спокій, що позичать їм дерева:
Плоди каштанів, смокви, листя верби.

І кинуть гнізда з ревнощів птахи,
І горда осінь сльози виллє в грона,
І птаха незлетілого пригорне, –

Він заспіва, хоча уже притих.
Ти доброту не перевершиш злістю.
Весна поверне борг, зелене листя.

***