Богдана БОЙКО

* * *

Як світлий пояс із вінків,
Плід липи в серці чашки,
Від закосичених віків
Днем зігнутим ромашки

Все досі плаває згори
І навіває втому.
Багаття юності, згори,
Аби не бігать в тому,

Що робить шишкою сосну,
В малині п’є живицю,
І чорну, лісову, рясну
Видряпує правицю.

На водоростях ткала час
Ніч вкраплена Купала.
Де доля згадувала Вас,
Спіткнулась. Не спіткала.

***