Богдана БОЙКО

* * *

Перебирається, немов черешня,
Душа моя, розкидана вже досить.
Гілля вдаряє у розлогу молодість.
Вона неоприлюднена, прийдешня.

Клубочки долі літо загубило.
Задля мети крила, сумного погляду,
Долає відстань осередку глоду
Метелик мовчазний, легкий і білий.

***