КОНКІСТАДОР
Між нами — вітри і вітрила,
Між нами — морок і море.
Всі “проти”. І “за” — лиш зорі,
Щоб ти називав мене — мила.
А зорі ті так далеко,
Хоч небо тобі й за друга…
Сьогодні уперше хуга
Кружляла, мов пір’я лелеки,
В шаленому танці сніжинки.
Ти вернеш з далекого краю
І, може, уже не впізнаєш
Чужої далекої жінки:
Їй рідними вже не стануть
Всі вежі старого міста.
Минуло вже років двісті
3 дня наших розмов останніх.
Змінилося все — так треба.
Та в час народження ранку
Шматочком вітрил фіранка
шепоче мені про тебе.
***
© Марина Брацило. Всі права застережені.