* * *
Вимережу з гамору і криків
Сумовиту казку на віки…
Ось лежить розтоптана гвоздика,
А по ній ідуть чоловіки.
В два ряди — розквітлі і бутони —
Найневідворотніше із лих:
Вже пропахли квітами купони
Навіть в тих, хто не купує їх —
Так, як ти. Мовчиш? Ну та нічого.
Я кмітлива дівчинка. А ти
Подумки давно вже зник за рогом,
Так реально — аж до німоти.
Що ж, коханий, втрата невелика.
Йди. Будь обережним на льоду.
Не питай, чому я від гвоздики
погляду ніяк не відведу.
***
© Марина Брацило. Всі права застережені.