КОЛУМБ
Розпустили крила каравели,
Наче білі птахи на воді.
Хай нам море рівну путь простелить.
Щоб здійснити мрії молоді.
Перемога вище над утому.
Що там обрій синій простеля?
Як же сильно кличе невідома,
Але вже укохана земля!
Поклик цей перемагає пам’ять,
Що додому вперто поверта.
В серці закарбовано “Esраna”.
Але вперто стулені пуста.
Стулені, немовби заніміли.
А іще — живе у забутті
Генуя — будинки і вітрила,
Молодість і мрії золоті.
Проповзли — бо хто від серця вільний? —
І солоно з хвилями злились
Дві сльози — це слабкість і безсилля,
А останній спогад про “колись”.
Лиш на мить сппинився, нерухомо
Слухаючи відгук давніх слав,
І ступив на землю невідому.
Наче шлях в безсмертя відшукав.
***
© Марина Брацило. Всі права застережені.