* * *
Мамо! Лебеді вічні. Вони повертаються знову,
Навіть взимку сніги нам нагадують їхнє крило.
Я упевнена в них, наче в сяйві твоєї любові,
Я люблю їх як поле любить сильне і ніжне стебло.
Мамо! Лебеді вернуть. Не жалій, що вони відлітають,
Знай: це — вічно повторена і тому невмируща весна.
Бачиш: діти їх білі кружляють найбільшим із таїнств
Над землею одвічною в вічному небі без дна.
Мамо! Лебеді будуть, якщо навіть не буде нічого.
Якщо навіть не буде буяння первісних дощів,
Біле серце пташине так само будитиме груди:
Є ще зоряний лебідь. І лебідь твоєї душі.
***
© Марина Брацило. Всі права застережені.