Марина БРАЦИЛО

* * *

Вже вечір огорнув дерева сивим
І позира здивовано на дах:
Там кінь блукає. І в нього з гриви
Дощем повільно котиться вода.

Той кінь ніяк не може бути ніжним —
Ще б пак: ну хто
його любові вчив.
…Є в нас з тобою два сади суміжні,
Які чомусь не родять груш і слив

Ні на межі, ані поза межею,
Ні в мене, ні у тебе — все одно…
І тільки гілка яблуні твоєї
Тривожно стука у моє вікно.

***

© Марина Брацило. Всі права застережені.