* * *
А я — звичайний подорожник.
Коли страшна скінчиться гра,
Ти прикладеш мене до ран,
До всіх, яких зазнаєш, ран,
До найчорніших свіжих ран,
Які побачити не можна.
Коли ти підеш — чорні трави
На слід твій схиляться в журбі.
Я всю себе віддам тобі,
І кров мою віддам тобі,
І тіло, й крик віддам тобі.
Якщо ти потім підеш навіть,
А підеш же — я знаю точно.
Впаде моє зів’яле тіло —
Зелена латка серед пилу,
Колишня ніжність серед пилу,
Я, непотрібна, серед пилу —
Безсоння зеленаві очі.
І що тебе гука тривожно?
Нового не зазнавши краху,
Блукаєш ти колишнім шляхом
Вже травами порослим шляхом.
Загубленим тобою шляхом,
Де я — звичайний подорожник.
***
© Марина Брацило. Всі права застережені.