Марина БРАЦИЛО

* * *

Розіп’яли мене на Петровім хресті
Вечори чабрецеві, вітри золоті.

Я сама так хотіла, я їх не виню,
Я прийшла без душі до чужого вогню.

І господар так дивно дивився: пливе
По м’якому фотелі прозорий сильвет.

І стояла весна, і були ми одні,
І пили ми за зустріч три ночі і дні.

Та, здавалося, смаку не мало вино.
Мій гостинний господарю! Я була сном!

Не сумуй! Я щодня проростаю з землі,
Розіп’ята вітрами на сонячнім тлі.

***

© Марина Брацило. Всі права застережені.