* * *
А що ввижалося мені —
Не очманілій ще від світу —
На сінниках котрогось літа,
Під мерехтіння теплих снів?—
Чи тупотіла череда,
Чи дикі орди мчали днями?..
Духмяно марилось піснями,
З яких і слова не згадать.
Вже й вечір нас на сінниках
Ішов шукати: що то діти!
Ми брали місяць — присвітити,
Аби, бува, не заблукать.
І свічка місяця в руці
Хилилась сплавлено і сонно.
Ішла зоря попідвіконню,
Кололи шибу промінці.
Спитай годинник — скаже: “так!” —
Мовляв, згадай, мовляв, не бійся!..
В вікно погляну — де той місяць!
Далеко місяць.
Не дістать.
***
© Марина Брацило. Всі права застережені.