* * *
Весна, мов свічка стоїть. І тихо так!
Від свічки тінню лягла курба.
Ти був найкрашою з моїх вигадок,
Найнебезпечнішою з забав.
Всі електрички — за літнім розкладом,
Усі дерева — в зелену тінь…
Я знов потроху стаю дорослою
І вчуся жити на самоті.
У небі стигне блакитна туга.
І кожний подих — ковток весни.
Лягаю спати о пів на другу.
І слпю до ранку. І бачу сни:
Весняний чортик — зелені ратиці —
Аж до світання відгонить сум…
О, як же знову кортить погратися!
То я — доросла. Нема часу.
***
© Марина Брацило. Всі права застережені.