* * *
Це — ностальгія. Я певна — лише ностальгія.
Це не кохання — кохання давно вже нема.
Це просто спогад про давні, забути події.
Ця акварель хоч прекрасна, та блякла й німа.
Це — ностальгія. Я майже впевнена в цьому.
Буде ще краще, якщо в цьому впевнений ти.
Ми усміхаємось — кожен у власному домі
Добре сховавшись од неї, немов од сльоти.
Нам допоможуть цілунки, плащі й парасолі.
Наші подружні обов’язки міцно, мов твердь,
Втримають нас від струни божевільного соло
Поклику, дужчого за безнадію і смерть.
Це ностальгія — вино, перестояно-згусле.
Це наша пам’ять таврує слова і пісні.
Чом же так плаче та жінка у темному люстрі?
Чом це двійник твій все плаче одну по одній?
***
© Марина Брацило. Всі права застережені.