КАВА
І.
Це божевілля —
жовті будинки
з сірими вікнами,
кава із сіллю…
Хочеш, ця жінка
спогади викине —
мотлох і сміття,
суглинок болю,
крики зволожені…
сумніви зітре
чорна сваволя непереможена.
Шмаття асфальту
чорними пальцями
сутінки шарпають.
Зоряна смальта
в місячні п’яльця
кинула картами.
Сонце скривавлене
б’ється за горами
плодом невизрілим.
Чорною кавою,
чорною-чорною
ніч моя вистигла.
***
© Марина Брацило. Всі права застережені.