* * *
У мене є все — будинок, робота, сім’я,
Гітара і чай, на стелі — сонячний зайчик.
Є сни і пісні, нарешті, у мене є — я.
У мене є все.
— Скажи, ти щаслива?
— Майже.
Молюся: дай мені, Боже,
того, чого в тебе нема.
Я майже щаслива. Може,
Тому що майже німа.
Тому що лягаю на стелі —
а ковдра падає вниз.
А млин все меле і меле
добірне зерно моїх снів.
А хочеш, я спечу тобі хліба?
Він буде пахнути літом,
шляхом, де ти стоїш,
повітрям, духмяним і сонним,
курним полиновим осонням
і трішечки — тілом моїм.
Розтрощуй зубами
його теплу пшеничну плоть.
Хитайся хлібами,
і всотуй в себе тепло.
А хочеш, я тобі засміюся?
А потім завию.
На всеньку білу завію,
застиглу в шалену русі —
Завию осіннім вовком,
завию самотнім вітром,
щоб тіло виттям сповити
мов шовком.
Ну от я вже й зодяглася.
Дивися, будь ласка
Тільки не дуже ласо.
Так, немов я — свята.
І питай, чого мені треба —
для щастя.
До неба молюся:
не хочу! — чиєюсь річчю!
У мене є все. А в люстрі
немає мого обличчя.
Правда, і без нього можна прожити.
У мене є все. Рай же
Для мене, на щастя, закритий.
Тому я щаслива. Майже.
***
© Марина Брацило. Всі права застережені.