БРАНКА
Не розтулити спеченi вуста,
I попiл полину спада пiд ноги.
Над степом потолоченим лiта
Нечутний стогiн.
Стихає плач. I блякне бiль в очах,
I сонце встигло висушити коси,
За кожним кроком падають на шлях
Червонi роси.
Чи сповнено приреченiсть лиху?
В степу безмежнiм тане след кривавий.
Ростуть услiд на Чорному шляху
Червонi трави.
***
© Марина Брацило. Всі права застережені.