* * *
Безлiч сонць покотилося долi,
I зими вже минуло двi…
Не були ми щасливi, вiдколи
Ти пiдкову знайшов у травi.
Двiчi жито зливалось зi стебел,
Двiчi жовкла й чорнiла стерня…
Ти ж – ну, що тобi ще було треба?
Все шукав до пiдкови коня.
Мiдна грива, палаючi очi…
Ти й у снах бачив тiльки його!..
Копитами вiдзенькують ночi
Над кульбабою щастя мого.
Ту пiдкову хтось кинув недобрий,
Щоб журбою струїти мене.
Ти пiшов i пiшов. Аж за обрiй.
А чи вернеш, чи вернеш з конем?
А над свiтом встають заграви.
Кинь шукати, коханий, кинь!
Я пiдкову закинула в трави.
Може, й прийде по неї кiнь.
***
© Марина Брацило. Всі права застережені.