* * *
Уже паленiють клени
Вiд сорому, хоч невиннi:
Тебе примiряють на мене,
Як сукню у магазинi
За кольором, розмiром, вiком –
Звичайнi критерiї жiнки –
I навiть… за кiлькiстю вiкон
В приватнiм твоїм будинку.
Порад виростають гори,
Аж свiту за ними не видно…
Ось зараз все вирiшить хором
Незлiчений натовп рiдних,
Примхливо скрививши губи…
А ми ж не у клiтцi, не звiрi!
I ти мене просто не любиш,
А я тобi просто – не вiрю.
***
© Марина Брацило. Всі права застережені.