ВЕСIЛЛЯ
Неприм’яте у лузi зiлля,
Непокошене жито стає…
Весь наш хутiр гуляє весiлля,
Ой весiлля, та не моє.
Всi щасливi: свати i гостi,
Бач, i днина яка ясна!
I боярин на дружку скоса
Позира, коли “Гiрко!” луна…
Дайте глянути, кумцю, ну ж бо!
Он попереду цвiтом ясним
Наречена цвiте, мов ружа,
Виступаючи поруч з ним.
Зустрiчають їх хлiбом-сiллю…
Ой, мовчи-бо, серце моє!
Весь наш хутiр гуляє весiлля,
Ой весiлля, та не моє.
***
© Марина Брацило. Всі права застережені.