* * *
Давно-давно ця казка відцвіла
Епічним твором, сповненим тепла.
Невже я маю вічно пам’ятати
Минуле сяйво, втомлену кімнату
Свою трагічно-радісну посвяту,
Різдвяні дивоцвіти серед літа,
Останні вже і висушені квіти,
Зелену пам’ять зустрічі у сні,
Естамп дерев у темному вікні,
Народження любові і зневіри,
Крихкі і невагомі сувеніри —
Останні, ще залюблені, слова?
Вони померли. Я — іще жива.
***
© Марина Брацило. Всі права застережені.