* * *
Чи чуєш? — Нині дощ прийшов
У нашу місячну пустелю,
Отам, де шляху білий шов
Веде до темного готелю.
Чи бачиш? — Це не сльози, ні,
Це просто небо йде на прощу.
Нехай нас вип’є сива ніч
Із келиха лункої площі,
Бо ранок згубить Суламіфь
В тремтливо-синіх колах зливи.
На місці, де стояли ми,
Зросте примара полохлива.
І знову з місця рушить час,
І дощ засне в долонях спеки.
Я не побачу, як повз нас
В чужі хати летять лелеки,
Як плаче на плечі гаїв
Моя посестра — Біла Віла…
А ти на місяці стоїш,
Любов тримаючи на вилах.
***
© Марина Брацило. Всі права застережені.