* * *
Я знаю все, що буде і було —
Так, як, мабуть, ніхто того не знає.
Ламаю час у пальцях, наче скло —
І на уламках вічність прозріває.
Тому скажу: все буде — як колись —
На стежці, що із пекла йде до раю,
Бо ще вино чекає на столі,
А серце має те, “що не вмирає”.
Та сплине час, і ніч перетече,
Ти спраглим рухом перекинеш штофа,
Підважиш перехрестя на плече —
І підеш в ранок, наче на Голгофу,
Бо над твоїм палаючим чолом
Стоїть, мов німб, тавро чужого світу…
Я знаю все, що буде і було,
Лише не знаю, як тебе спинити.
***
© Марина Брацило. Всі права застережені.