CASUS BELLI
С. П.
І.
Десь на відстані теплого смогу
Ти марнуєш свою отруту:
Я — раптова твоя перемога,
випадково якось здобута.
Сонце згасло. Був захід сірий.
А за тиждень до поглядів ласих
Ти в союзники кликав Пірра,
Але він відмовився вчасно,
Зрозумівши, що марно серце
Буде тішитись грою новою:
Ти лишишся на полі герцю,
Перемігши і втративши воїв.
ІІ.
Десь плаче жінка — звабна і чужа —
З набридлими словами і очима,
І в’ються кровостоками ножа
Терпкі солоні схлипи безпричинні.
А родить цю свавільну течію
Її непевний здогад безголосий,
Що голову скривавлену твою
Іродіада вулицями носить:
Відпочиває п’яний вартовий,
Кат мочить хустку в мареві солонім,
А тіло, що припало до трави,
Ось-ось схова земля в тремтливе лоно.
Солоні коси вітер розвива,
І, спрагло випиваючи світання,
Шукає жінка натяку в словах,
Недбало й лунко кинутих востаннє.
А ти ідеш в господу самоти
І кроки в порожнечу вперто лічиш,
І знаєш, що не зможеш не прийти,
Якщо вона колись тебе покличе:
Ти бігтимеш, покинувши ножа,
Втрачаючи свідомість і набої,
Бо плаче жінка — звабна і чужа,
Здобута — і покинута тобою.
***
© Марина Брацило. Всі права застережені.