* * *
Ти є за межами мовчання
І поза нервами дротів.
Але коли твій голос тане —
До мене знов вертають ті,
В чиїх очах горить мій знак
Тавром печалі і тривоги,
Який їх палить, і якого
Їм не позбутися ніяк.
У скло вікна заб’ється голуб,
Заплаче журавлиний ключ…
Я знаю, що люблю твій голос.
А душу? Мабуть, що люблю.
***
© Марина Брацило. Всі права застережені.