* * *
Юркові В.
Ти іншій написав. Але — мені.
Чи то — обом. Чи то собі — у безвість.
Ти тонеш у солоному вині
Посеред хвиль на ступленому лезі
Загубленої тріски корабля.
Для тебе ми — єдине, наче Янус,
Та це лише на відстані. Поглянь:
З наближенням ілюзія розтане,
І ляжуть кілометри межи нас —
Від веж старих до степової цноти.
Ви будете удвох. А я — одна,
Але ніхто із нас не буде проти.
Лише тоді зануришся у жах,
Як захід кров розіллє по канапі.
І до німого крику буде жаль
Коханої, розрубаної навпіл.
Ти навіть сам не знаєш, що така —
На відстані — любов — не панацея.
Тебе ота на березі чека,
А я — твоя сирена, Одісею.
Прикутий, мов до щогли, до вини
Обов’язком із присмаком цикути,
Ти молишся, щоб ми були одним
І знаєш, що цього не може бути.
***
© Марина Брацило. Всі права застережені.