* * *
Білизна пахла небом і дощем.
Врятована від простору і зливи,
Вона була невинною. А ще —
Світання починалося тремтливо.
І всепрощення хвилями текло,
І свіжість таврували наші тіні,
І пахло чистотою. І було
Іще далеко до гріхопадіння.
Були відкриті вигини руки,
І колір був іще первісно білим.
Це потім сорочки і рушники
Скомпрометують дотики до тіла.
Ще решта десь над шворками летять,
А я вже застигаю безпорадно,
Бо пролила лихим передчуттям
Вишневий сік на біле простирадло.
***
© Марина Брацило. Всі права застережені.