* * *
Ми, напевно, зустрілися б —
на Дунаї, Дніпрі чи Пслі,
Ми співали б блюзи
і разом читали Кафку.
З твоїх вуст виповзали б
змії спокусливих слів,
У траві підповзаючи
до ніг останньої мавки.
Ти, можливо, любив би
тремтіння моєї душі,
Так недбало оформлене
в миттєве здригання шкіри,
І на нас би роками
зливалися теплі дощі,
І приносили б нам
найчистішу в світі офіру.
Ти б виловлював в струменях
мій купальський вінок,
Пестив жадібно й довго —
до перших півнів,
І мій сміх проглядав би
в обличчях усіх жінок,
Геніально й недбало
колись тобою оспіваних.
Наші дивні стосунки
ще довго дивували б краян,
Нас вітала б білизна
на ліжку вологим хрустом…
І ще досі молитовне вірить дружина твоя
Мов в найвищу зорю,
у нашу щасливу незустріч.
***
© Марина Брацило. Всі права застережені.