* * *
коли ти ідеш повз мене, враз зникає моя гідність
не людина — тільки губи, не думки — а тільки руки
ти читаєш щось на сцені, а в мене пульсує ніжність
(та усе в мені пульсує, на весь зал)
а ти не думай
я тебе уважно слухаю.
коли ти ідеш повз мене, враз зникає моя святість,
а натомість виникає незнайомий досі потяг
я не знаю, що робити, але я хочу пробратись
хоч кудись до тебе ближче: в сни, у вірші чи під одяг
коли ти стоїш із нею, мені хочеться вчепитись
в твою шию чи за руку, в тебе вгризтися зубами,
чи руками, чи ногами, аби лиш тебе схопити,
щоби стати твоїм другом, або братом, або мамою
***
© Вікторія Черняхівська. Всі права застережені.