* * *
Рум’яновида воскресає осінь.
Прозорить обрій, сповиває млість.
А сивий морок — неспокійний гість —
Осикам огортає ноги босі.
І спалахи найяскравіші досі —
Грибним настоєм перестиглий ліс,
Блакитним димом — десь за обрій — міст,
І сонях запізнілий при дорозі.
Хрусткого ранку неповторність юна,
Посріблені іржаво-мідні руна,
Ледь чутний подих зачепив струну…
І залишається щораз краплина світла,
Коли в шорстких садах гортає вітер
Заблукані послання у весну.
***
© Надія Чорноморець. Всі права застережені.