* * *
Ірочці Коренюк
Вже осінь виплакала сліз, вже відридала!
Світанок сірий, сірий день і сірий світ.
Та раптом з марева зринає — білий сніг,
В танку фантазій білість розгулялась.
Сніжинка кожна — філігранність досконала —
В повільнім вихорі, як у мінливім сні,
Кружляє і летить на ліхтарів вогні,
І до землі спадає величаво.
Вальсує за вікном — а тут свіча горить,
Спливає, скапує, повільно загасає,
Свіча й легке вино — і флейта тихо грає,
І ледь слова пливуть, розмов неспинна нить.
Час зупинив чи лиш притишив біг…
Навколо сніг, лиш білий, білий сніг.
***
© Надія Чорноморець. Всі права застережені.