* * *
Зайду в тролейбус — і кудись — поїду.
Маршрут його — мов мебіуса лист.
На острівець — який же пил заніс
Століттями викохуване гінкго?
Траву скосили — і ввірвалось літо,
Зелений подих. Жовтим світить ліс.
І повна хмара — від непевних сліз
Заколосилась темно-сірим слідом.
Тополі стрижені — наразі — виживуть.
Приречені — артричними суглобами.
Ялинок гуртик — раптом вискочить,
Потік машин спостерігати стомлено.
Десь опаду краплиною туману.
І полоню, і спалахну, і стану…
***
© Надія Чорноморець. Всі права застережені.