* * *
Жені
І час і простір весь переповняють звуки —
Як першоджерело і першоелемент.
Відгукується в них — довкола все земне,
Висотуються з них немислимі сполуки.
Цей какофонний вир, що спричиняє муки,
Зухвалістю дрібниць безглуздо промайне.
Лиш зрідка — десь з глибин — зринає чарівне
У повені бажань, відради і розпуки.
Сховатись до ріки, послухать плин води,
Відшукувать в лісах гармонії сліди,
Де так гілки скриплять у дуба кострубатого,
Злітає м’яко там червоногрудий птах.
Та навісніє звук — розбурханий — в містах.
І в дівчинки — із поверху дев’ятого.
***
© Надія Чорноморець. Всі права застережені.